Чи може книжка конкурувати з новітніми г'аджетами?

Нині ера інформаційних технологій. Час біжить шаленими темпами, тому ставлення до книжки в людей змінилося. Чи має вона майбутнє? Чи не доведеться їй поступитися місцем сучасним г'аджетам? Викладіть свій погляд на порушену проблему.

Час не стоїть на місці. Провідні ІТ компанії світу наввипередки оголошують нам, споживачам, про появу нових г'аджетів, які створені, щоб допомогти людям адаптуватися в сучасному інформаційному суспільстві. Ці модні іграшки сьогодні все частіше з'являються й на учнівській парті. Закономірно, що дехто з моїх ровесників заговорив про те, що настав час відмовитися від звичайної книжки. Я ж переконана: у нашому інформаційному суспільстві їі роль залишається ще дуже вагомою, тому вона гідно конкуруватиме з модними електронними пристроями. Спробую пояснити, що дає мені підстави так думати.

   По - перше, книжка - найнадійніше джерело знань про світ, його закони і духовні цїнностї. Інформація, яку вона несе, однаково доступна і для мешканця міста, і для мешканця села. Їй не загрожують жодні комп'ютерні віруси, хакери чи перебої в електропостачанні. Її не можна заборонити чи заблокувати, як, наприклад, сайт. Безперечно, у мережі теж можна знайти багато інформації, та чи завжди вона  науково  достовірна?

   У романі Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» зображено суспільтво, де керівництво держави намагається підпорядкувати собі думки людей, книги заборонено, незаконними вважають читання і переховування будь-якої літератyри. Головний герой Гай Монтег довідався від професора Фабера про існування відлюдників - шанувальників книг — і подався до них. Утопічні принципи збереження знань і скарбів цивілізації для майбутньаго розділяв і Бредбері, великий шанувальник бібліотек. Його персонажі фактично чекають героїв, що прийдуть і змінять тоталітарний режим на кращий. Для цього нового суспільства і бережуть знання відлюдники - шанувальники книг. Книжка зробила з бездушного пожежника того, хто стає на захист правди.

   По — друге, книжкам властиво пробуджувати сильні почуття. Читаючи, я знаходжу собі друзів у різних країнах, здійснюю мандрівки в минулі епохи. Мої ж товариші вважають, що достатньо лише переглянути фільм і знатимеш усю книжку. Довідавшись про екранізацію того чи іншого твору , вони спішать її переглянути. Я теж дивлюся такі фільми, однак часто залишаюся розчарованою. Чому? Та тому, що сучасне кіно (завдяки новітнім технологіям воно, безперечно,  дуже ефектне) зняте, як правило, за мотивами книжки, тому не торкає струн моєї душі. Коли я прочитала твір Осипа Назарука «Роксоляна», то зацікавилася полонянкою -галичанкою, тому вирішила, що варто переглянути ще й фільм. Стрічка мене відверто розчарувала: дія, яка, здається, ніколи не закінчиться, нудні діалоги, відсутність масовки ( два десятки вершників уособлюють турецьке військо), Сулейман Пишний живе у палаці, який викликає лише сум. Мій інтерес до Насті Лісовської почав згасати, до кінця фільм я так і не переглянула.

   Отже, підсумувавши все сказане, можна зробити висновок: навіть у нашому інформаційному суспільстві значення книги збереглося. Вірю, що вона ніколи не втратить своєї цінності, матиме багато прихильників і залишатиметься скарбницею духовності, з якої 6'є  невичерпне джерело мудрості.