Три арешти Івана Франка

У сузір’ї талантів, якими пишається український народ, вирізняється ясний, гордий, мужній і невмирущий голос письменника, публіциста, економіста, науковця, громадського діяча - Івана Яковича Франка. Небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю, що гідні титанів Відродження... Активна громадська діяльність Франка стала приводом до кількох арештів і ув'язнення Великого Каменяра . У вогких казематах провів Іван Якович майже 24 місяці.

 Отже, австрійський уряд Івана Франка заарештовував тричі. Зупинимося детальніше на історії цих арештів, бо хоча найдовше ув'язнення тривало лише 8 місяців, та кожен арешт мав дуже тяжкі наслідки. Так перший (1877 р.) зруйнував Франкові надії після закінчення університету працювати викладачем у гімназії. Другий (1880 р.) остаточно розлучив його з коханою, Ольгою Рошкевич, яка за наполяганням батька вийшла заміж за Озаркевича. Третій, у 1887 році... Можливо, саме цей арешт спричинився до важкої недуги дружини Івана Франка. Адже Ольга вважала себе якоюсь мірою винною  в тому, що чоловіка ув’язнили.

Найзагадковішим арештом видається перший.

Прелюдією до нього послужив приїзд до Львова одного загадкового чоловіка. Поселяючись у готелі, він зареєструвався як Станіслав Барабаш. Цей чоловік приїхав з Женеви, привіз багато книжок, переважно російських, а також рекомендаційні листи від закордонних революціонерів до різних львів'ян- українців і поляків. Однак поводився цей Станіслав Барабаш дуже дивно: він бував у польських робітничих товариствах, ні від кого не крився, та чомусь не поспішав передати листи адресатам-українцям. Навіть збирався повертатися назад, так їх і не віддавши. І тут львівська поліція, яка пильно стежила за кожним приїжджим, провела в його номері обшук і знайшла і ті книжки, і листи. Арештований Барабаш зізнається, що його справжнє ім'я Михайло Котурніцький (насправді це був Еразм Кобилянський, студент з Петербурга), але давати будь-які інші свідчення він відмовляється . Знайдені в нього два листи від Михайла Драгоманова і послужили підставою для арешту Івана Франка.

Про своє перше перебування в казематі І. Франко писав так : "Мене трактовано як звичайного злодія..., посаджено між самих злодіїв та волоцюг…Протягом дев'яти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великiй камері, де перебувало 18-28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові"... Все що я писав, я записував на случайно здобутих картках паперу..." Холод у камері був такий, що волосся примерзало до стіни.

Слідство, яке вів суддя Крігсайзен, за свідченням самого Франка, один із найглупіших і найлінивіших урядників львівського суду, закінчилося 10 жовтня 1877 року. Головна ж розправа почалася 14 січня 1878 року. Як твердивІван Якович, «ні в листах Терлецького, ні у величезній  слідством нагарбаній кореспонденції не знайшлося ані одного виразного натяку на якесь таємне товариство - дарма. По прокурорській теорії сам принцип соціалізму значить уже товариство, а що, як висловлювався прокурор при розправі, - тутешня влада нічого не знає про те товариство, то воно мусить бути таємним». Франко тримався достойно : «Я є прихильником соціалістичних ідей і не ховаюсь із цим,- твердив він, - але тих ідей я прилюдно не проповідував і ні до якого тайного товариства не належав». Усі виправдання були марними : 21 січня 1878  суд виніс вирок: Івана Франка було засуджено на шість тижнів суворого арешту (це після того, як він відсидів майже вісім місяців) і 5 гульденів штрафу.

Важливо пам’ятати : перше ув’язнення (1877-78) остаточно сформувало ідейно-естетичне кредо митця, який, як твердить С. Єфремов, не тільки не звернув “з дороги нечестивої”, а й став “співцем боротьби і контрастів».

Вдруге із австрійським правосуддям І. Франко зустрінеться під час мандрівки до Нижнього Березова. По дорозі  його заарештують місцеві жандарми Домінікій Капустинський та Альберт Філь. Свої дії вони пояснили так:

Капустинський: коли я зажадав від підозрюваного документа, незнайомець не відповів і був збентежений, а коли я вийшов іншу кімнату, він вибіг на вулицю.

Філь: незнайомець не мав при собі паспорта і назвав себе Кароль Сорочинський, показавши на таке ім’я проїзну карту. Для того ми завели його на постерунок, а звідтіля припровадили у Коломию.

Коломийський староста Кучковський влаштував «незнайомцеві» допит, а коли Іван Якович признався, що він і є той Франко, якого судили у Львові  «за соціалізм» у 1787 році, староста наказав відправили поета до Коломийської окружної в’язниці , де Франка помістили у камері №6. Рішення про початок слідства проти Франка ухвалив повітовий суддя Андждейовський. І хоч Іван Якович подав скаргу до радної палати, її відхилили як безпідставну. Незабаром у в’язниці опиняться Кирило Геник, Микола Колцуняк, Антон Мельник , Порфирій Гладій.

 Суд над групою Франка відбудеться 4 червня 1880 року.

Після розправи 6 червня 1880 року Івана Яковича перевели до камери повітового суду, де він відбув триденний арешт за порушення паспортного режиму.

10 червня 1880 року Франко ознайомився з вироком суду і поставив свій підпис у книзі доручень повітового суду. Після цього арештанта передали у розпорядження староства і посадили під арешт у міській ратуші. Вже наступного дня Франка під жандармським конвоєм відправили до рідного села. 13 червня 1880 року поет переступив поріг батьківського дому.  Так закінчився другий  арешт Франка, який тривав 3 місяці, а точніше 102 дні. Незабаром про все, що було пережито, Іван Якович розкаже так :

З початком (мабуть, в марті) 1880 року я виїхав в повіт Коломийський до Кирила Геника до Березова, щоб там пробути якийсь час, по дорозі був арештований в Яблонові і потім ураз із Кирилом Геником, Ковцуняком і ще кількома іншими пришпилений до процесу, що вівся в Коломиї проти сестер Павликівен і селян Фокшеїв. Нас тримали три місяці і пустили, а мене спеціально, як неналежного до цього повіту, велено було відставити під ескортою поліції на місце уродження. Цей транспорт по поліцейським арештам в Коломиї, Станиславові, Стрию і Дрогобичі належить до найтяжчих моментів в моїму життю. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною гарячкою. Тут впаковано мене в яму, описану в моїй новелі «На дні», а звідти ще того самого дня (через протекцію) післано пішки з поліціантом до Нагуєвич. ІІо дорозі нас заскочив дощ і промочив до нитки. Я дістав сильну пропасницю, прожив тиждень вдома в дуже прикрих обставинах, вернувся до Коломиї, щоб удатись до Геника, прожив там страшний тиждень в готелі, написав «На дні», на останні гроші вислав її до Львова, опісля жив три дні трьома центами, знайденими над Прутом в піску, а коли й тих не стало, я заперся у своїй кімнаті в готелю і лежав півтора дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя. Один із моїх союзників, посланий Геником, спас мене від голодної смерті. Я ще раз поїхав до Дрогобича, взяв собі паспорт і вернув до Коломиї, а відтак пішки пішов до Березова, де в гостиннім домі Геника прожив кілька тижнів, лікуючись від пропасниці і гуляючи на свіжому повітрі. В коломийській тюрмі я зібрав значне число пісень, приповідок і інших матеріалів етнографічних, а також написав ряд віршів, з котрих тільки невелика частина досі була надрукована. Але недовго я міг попасати в Березові. Староста коломийський дізнався про мій побут і наказав жандармам приставити мене до Коломиї, а що у мене не було грошей на підводу, то жандарм, ще хворого, в літню спеку, погнав мене туди пішки. Тяжка це була дорога, після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста дуже озлився, побачивши в мене паспорт, але мусив мене пустити на волю.

23 серпня 1880 року Іван Якович виїхав до Нагуєвич, а восени повернувся до Львова.

І про третій арешт Франка.

 У травні 1889 р. Ольга Франко отримує з Києва листа з проханням прийняти групу киян, які хочуть познайомитися з Галичиною і Карпатами. Це студенти університету, які особливо цікавляться українською мовою, серед них Сергій, Наталія, Марія Дегени, Богдан Кістяківський та Аполлінарій Маршинський. Франки погодились прийняти гостей. Молоді люди по приїзді поселилися в готелі, потім Деген перебрався до Франка. Вони вдвох відвозять Дегенових сестер, Наталію і Марію, в село Дидьова, потім їдуть у Нагуєвичі, де саме перебувала Ольга Франко з дітьми. Після повернення Франкозалишається у Львові, а Деген їде в Болехів, щоб познайомитися з Наталею Кобринською.

Безумовно, такі мандрівки не могли залишитися поза увагою австрійської поліції. Коли Деген повернувся до Львова, був заарештований. Ув’язнили також його сестер і, зрозуміло, Івана Франка.

Свій третій арешт Іван Франко відбував у «Бригітках» на вул. Городоцькій. Це була страшна в'язниця, у подвір'ї якої здійснювали екзекуції і покарання в'язнів.

Дегенів звинуватили, що вони - російські емісари і хочуть відірвати Галичину від Австрії, а Франкові інкримінували шпіонаж. Жандармерією було проведено обшуки в Нагуєвичах і в Наталі Кобринської, але вони нічого не дали. У листопаді слідство Дегенів припинили за браком доказів.

   Ці три зустрічі  з цісарським правосуддям дали Іванові Франку матеріал для написання нових і цікавих поетичних творів. Зокрема, за визначенням літературознавця Ігоря Качуровського, Іван Франко ввів у сонетарій новий різновид сонета - тюремний сонет і Франкові „Тюремні сонети" - це політична лірика високої духовної напруги, якої не знала європейська сонетна форма.

Кажуть, справжній талант може розвинутися тільки у випробуваннях. Життєвий шлях великого українського письменника, ученого, політичного діяча Івана Франка – яскрава ілюстрація до цього твердження.